Олександр Гуділін повернувся з тисячі днів нелюдського російського полону до абсолютно розбитого життя, де на нього чекала лише глибока фінансова прірва. Це був шок.
Його дружина привласнила всі накопичені бойові виплати за роки неволі та таємно виїхала до Польщі відразу після його офіційного звільнення з катівень. Вона зникла миттєво.
«Така собі комбінація чувака, який вчить теорію психоаналізу і хоче зруйнувати цей сучасний світ», – іронізує Олександр про свої колишні погляди. Він згадує молодість.
Нині 35-річний Олександр працював психологом у СІЗО та журналістом маріупольського видання, де навчився розпізнавати людей за їхніми прихованими тваринними інстинктами. Досвід був корисним.
До повномасштабного вторгнення він встиг побути вантажником на фірмі біля «Азовсталі», а згодом став частиною професійної команди відомого незалежного сайту 0629.com.ua. Робота давала драйв.
У перший день великої війни маріупольський психолог без вагань приєднався до територіальної оборони, щоб захищати рідне місто від наступу російських загарбників. Він вибрав боротьбу.
Шлях від психолога до в’язня
Вихід у полон відбувся за офіційним наказом 12 квітня 2022 року з території заводу імені Ілліча, коли весь маріупольський гарнізон опинився в оточенні. Надія майже згасла.
Поневіряння Олександра почалися в окупованій Сартані, де він вперше відчув на собі жорстокі удари окупантів за «зраду» та своє місцеве донецьке походження. Його били жорстоко.
Шлях додому тривав через Каменськ-Шахтинський, Таганрог та сумнозвісну Оленівку, що Олександр іронічно називає своїм «золотим туром» найжорсткішими в’язницями сучасної Росії. Кожен етап приносив біль.
У СІЗО Камишина тюремники регулярно використовували потужні електрошокери на голе мокре тіло в лазні, змушуючи полонених захисників згинатися в нелюдських позах. Струм пронизував кожного.
Окупанти вимагали від бранців бездоганного знання російського гімну, а за будь-яку помилку чи навіть найменшу зміну пози на нарах карали миттєвим побиттям. Дисципліна була вбивчою.
У Таганрозі лютий чеченський спецназ під час перевірок камер бив людей з ноги в спину так, що вони зі всієї сили влітали в двері. Зуби дивом вціліли.
Психологічний тиск постійно доповнювався присіданнями по 800 разів під відеокамерами, що в підсумку призводило до хронічної втрати голосу та повного фізичного виснаження. Сил зовсім не залишалося.
Через запалення ніг та аномально високу температуру в Олександра почалися тривалі галюцинації, під час яких йому постійно ввижалася чорна кішка посеред камери. Це було марення.
Кошмар російських СІЗО
Жахлива трагічна подія в колонії №120 сталася в ніч на 29 липня 2022 року, коли внаслідок потужного внутрішнього вибуху загинуло понад п’ятдесят українців. Світ заціпенів.
Гуділін у цей доленосний час перебував у дисциплінарному ізоляторі і чітко чув звук вибуху, який окупанти згодом намагалися видати за український обстріл HIMARS. Брехня була очевидною.
Незалежні експерти ООН та живі свідки підтверджують, що «азовців» навмисно перевели до заздалегідь підготовленого барака за кілька днів до вчинення масового вбивства. Жоден охоронець не постраждав.
Пораненим протягом багатьох годин взагалі не надавали медичної допомоги, тому багато захисників померли під час запізнілої евакуації до лікарень тимчасово окупованого Донецька. Це була страта.
Після теракту полонених терміново евакуювали до Горлівки, де Олександр провів наступні півтора року в нестерпних умовах тотального голоду та постійних знущань. Час ніби зупинився.
Харчування було настільки мізерним, що люди цілодобово марили солодощами, мріючи змішати згущене молоко зі снікерсом для хоча б якогось втамування болю. Шлунок постійно болів.
За час перебування в неволі Олександр втратив понад 15 кілограмів власної ваги, перетворившись із тренованого чоловіка на виснажену тінь самого себе. Організм працював на межі.
Оленівка: правда за стінами
У 2024 році загальні умови в Горлівській колонії ще більше погіршилися через заїжджий російський спецназ, який бив людей шокерами прямо під час прийому їжі. Насильство стало щоденним.
На вживання рідкої гарячої каші без солі адміністрація давала лише дві хвилини, після чого полонених знову виганяли через живий коридор із палиць. Били навіть за розсипану їжу.
Тюремники не гребували навіть дрібними крадіжками продуктів, власноруч виймаючи цукерки з рідкісних посилок, що іноді якимось дивом доходили до українських бранців. Моралі у катів не було.
Колишній полонений згадує, як від постійного недоїдання та критичної нестачі вітамінів у його побратимів часто починалися неконтрольовані болісні судоми всіх м’язів. Це виглядало страшно.
У Донецькому СІЗО люди буквально згорали від високої температури без жодних ліків, бо тюремники суворо забороняли лежати вдень попри важкі хронічні хвороби. Система просто вбивала людей.
Психолог згадує непоодинокі випадки самогубств, коли втомлені від знущань і безвиході чоловіки намагалися перерізати собі вени загостреними ложками або іншими предметами. Психіка не витримувала.
Бранці іноді намагалися проткнути себе будь-яким заточеним металом, не маючи більше сил терпіти щоденні тортури, імітації страт та постійне приниження людської гідності. Жах тривав роками.
Перед черговою евакуацією до Кіровської колонії бранці вже чітко чули відлуння фронту, яке давало їм слабку, але таку необхідну надію на швидке визволення. Грім гармат надихав.
Довгоочікуваний обмін 30 грудня 2024 року став для Олександра справжнім порятунком, хоча його фізичний стан після років знущань залишався вкрай критичним. Воля прийшла взимку.
Він повернувся додому практично жебраком, оскільки застаріла система виплат дозволяла офіційним родичам привласнювати всі гроші без особистої згоди самого військового. Це була пастка.
Лише з 2025 року законодавство в Україні нарешті змінилося, зафіксувавши право полонених на гарантоване збереження частини заробітної плати до їхнього фактичного повернення. Справедливість перемогла пізніше.
Батьки Олександра встигли вчасно виїхати з окупованого Маріуполя і тепер живуть у Вінниці, де щодня допомагають синові проходити тривалу та складну реабілітацію. Родина возз’єдналася.
Зараз колишній бранець працює психологом у міжнародному фонді, де професійно займається подоланням симптомів посттравматичного стресового розладу серед інших ветеранів війни. Він рятує душі.
Гуділін продовжує активно займатися журналістикою та свідчити про злочини окупантів, щоб весь світ нарешті дізнався правду про кожну російську колонію. Його голос звучить гучно.
Моніторингова місія ООН продовжує фіксувати масові порушення прав людини та систематичне жорстоке поводження з нашими захисниками у ворожих катівнях. Факти катувань підтверджені.
Життя після визволення
Станом на кінець 2025 року Моніторингова місія ООН офіційно задокументувала, що понад 95% українських полонених піддавалися систематичним жорстоким катуванням. Дані просто шокують.
Світова спільнота розцінює такі дії російської влади як координовану державну політику, що офіційно класифікується міжнародним правом як злочин проти людяності. Покарання має бути неминучим.
В Офісі генпрокурора України зафіксували сотні жахливих фактів сексуального насильства, вчиненого окупантами щодо полонених військових та цивільних осіб. Жертви отримують підтримку.
Загальна кількість постраждалих від гендерного насильства в умовах конфлікту продовжує невпинно зростати, охоплюючи як чоловіків, так і багатьох жінок. Статистика ведеться окремо.
Офіційні дані слідства свідчать про те, що значна частина цих важких злочинів вчинялася саме під час тимчасової окупації українських територій. Слідство триває постійно.
Окремі підрозділи прокуратури займаються детальним розслідуванням цих справ, забезпечуючи повну конфіденційність та психологічну підтримку кожному постраждалому від дій ворога. Правосуддя знайде кожного.
Російська Федерація остаточно денонсувала Європейську конвенцію проти тортур, що стало ще одним незаперечним свідченням її відмови від будь-якого міжнародного права. Агресор обрав ізоляцію.
Цей крок став логічним продовженням агресивної політики Кремля, спрямованої на повне ігнорування людської гідності та базових прав людини. Світ має реагувати жорстко.
Попри всі перешкоди та особисті трагедії, звільнені українські герої продовжують жити та свідчити про нелюдські умови перебування у ворожому полоні. Правда – їхня головна зброя.
Кожна така історія стає важливою частиною майбутнього міжнародного трибуналу, де винні у катуваннях та вбивствах обов’язково отримають своє справедливе покарання. Зло буде покаране.
Олександр Гуділін вірить, що його досвід психолога допоможе іншим впоратися з наслідками війни та знайти сили рухатися вперед. Попереду багато роботи.
Українське суспільство має пам’ятати про надвисоку ціну свободи, яку щодня платять наші захисники в очікуванні довгоочікуваного обміну та повернення. Ми чекаємо на кожного.
«Така собі комбінація чувака, який вчить теорію психоаналізу і хоче зруйнувати цей сучасний світ. Смак вуличного протесту, люті погляди міліціянтів і чорні прапори. Що це було? Бунт, свобода чи її тінь?»
Для всіх, хто звільняється з полону, передбачений обов’язковий період ізоляції, щоб фахівці могли провести діагностику та лікування хвороб. Це важливий етап.
Люди часто приїжджають із коростою, туберкульозом та іншими інфекціями, тому карантинний період є необхідним запобіжним заходом для безпеки оточуючих. Спецслужби також виконують роботу.
Вінницький період став для Олександра часом переосмислення свого минулого та пошуку нових професійних сенсів у журналістиці та психології. Життя триває далі.
До війни він також встиг попрацювати в СІЗО, тому його шлях від наглядача-психолога до бранця виглядає як дивна іронія долі. Коло нарешті замкнулося.
Зараз він активно допомагає звільненим бійцям інтегрувати їхній важкий бойовий досвід у мирну реальність, надаючи кваліфіковану психологічну допомогу. Його знання рятують.
Питання фінансового забезпечення військовополонених залишається гострим, проте нові закони вже дозволяють уникати ситуацій, у які потрапив Олександр. Держава виправляє помилки.
Маріуполь назавжди залишився в його серці як місто боротьби, втрат та незламності духу кожного, хто тримав там оборону. Пам’ять житиме вічно.
Наприкінці 2025 року світ продовжує відкривати очі на жахливі масштаби злочинів окупантів, завдяки свідченням таких людей, як Олександр Гуділін. Правда сильніша за катування.
Загальна кількість звільнених за обміном українців постійно зростає, але кожен з них потребує тривалого шляху до повного відновлення. Ми боремося за кожного.